|
Пов╕домлень: 1684
|
Старосоветским батюшкам и матушкам
("Золото" в╕д "Золотого вересня":-)) 01.09.2008 7:20
Пов╕домлень: 176
Перегляд╕в: 2214
“ЗОЛОТИЙ ВЕРЕСЕНЬ” – символ╕чне означення комун╕стичними ╕деолог╕чними структурами дат 17–25.09 ╕ 26–28.10.1939 – часу при╓днання територ╕╖ Зах╕дно╖ Укра╖ни загалом (Сх╕дно╖ Галичини та Львова зокрема) до Радянського Союзу (╕ його адм╕н╕стративно╖ частини – УРСР).
Виконання умов секретного протоколу пакту Молотова-Р╕ббентропа, п╕дписаного 23.08.1939 призвело до агрес╕╖ Н╕меччини проти Польщ╕ ╕ початку Друго╖ Св╕тово╖ в╕йни. Ще в╕д початку вересня 1939, одночасно ╕з бойовими д╕ями н╕мецько-польсько╖ в╕йни, у радянськ╕й прес╕ в межах СРСР, а згодом ╕ у п╕дконтрольних зах╕дноукра╖нських виданнях розпочалася масштабна сер╕я публ╕кац╕й про утиски укра╖нц╕в у Польщ╕ за нац╕ональною ознакою. До початку Друго╖ св╕тово╖ в╕йни радянськ╕ можновладц╕ взагал╕ не переймалися проблемами ╕снування укра╖нц╕в у межах Друго╖ Реч╕ Посполито╖, згадавши про них лише задля виправдання власних агресивних д╕й супроти Польщ╕. Ще задовго до початку в╕йни ╕ до появи радянських в╕йськ у Львов╕ через консульство СРСР в м╕ст╕ активно велася агентурна робота по виявленню можливих осередк╕в опору встановленню радянсько╖ влади, як з боку укра╖нц╕в ╕ поляк╕в, так ╕ нав╕ть ╓вре╖в, а також детального картографування м╕ста. Таким чином, стал╕нський режим грунтовно готувався до майбутнього “визвольного походу”, для якого загалом знадобилося всього дев’ять дн╕в. 15.09.1939 генеральний консул СРСР ╢. Син╕цин ви╖хав з╕ Львова ╕ перетнувши польсько-радянський кордон прибув до Шепет╕вки ╕ допов╕в радянському командуванню про стан справ у Львов╕ та Прикарпатт╕ загалом.
Унасл╕док попередн╕х радянських домовленостей ╕з н╕мецькими нацистами, в╕йська СРСР (а саме в╕йська Ки╖вського в╕йськового округу в склад╕ трьох арм╕й п╕д командуванням Семена Тимошенка), пропагандивно пере╕менован╕ на “Укра╖нський фронт”, 17.09 перейшли кордон через р. Збруч. Всього в поход╕ на зах╕дноукра╖нськ╕ земл╕ взяло участь 266 тис. б╕йц╕в ╕ командир╕в Червоно╖ арм╕╖. Польське державне кер╕вництво, яке знаходилося тод╕ у Коломи╖, в╕ддало наказ сво╖м в╕йськам “З б╕льшовиками у бо╖ не вступати, лише в раз╕ нападу з ╖х боку, або спроб роззбро╖ти частини”. Саме на коломийський напрямок спрямовувала сво╖ д╕╖ 12-та радянська арм╕я, д╕╖ яко╖ координував С. Тимошенко, щоб остаточно перетнути л╕н╕╖ комун╕кац╕й польського в╕йськового командування ╕з Львовом, як найб╕льшим м╕стом ре╜╕ону та ╕ншими в╕йськовими частинами, зосередженими в межах Льв╕вського во╓водства.
Загалом, польськ╕ в╕йська, не чинячи активного опору, добров╕льно здавалися червоноарм╕йцям у полон, або з боями в╕дступали до нейтральних на той час Румун╕╖ та Угорщини. Льв╕вський во╓вода Альфред Б╕лик п╕сля зв╕стки про перех╕д Червоною арм╕╓ю сх╕дного кордону Польщ╕, не зважаючи на сво╖ попередн╕ заяви про те, що залишиться ╕ буде разом ╕з оборонцями Львова до к╕нця, посп╕шно ви╖хав з м╕ста ╕ вже 19.09 був у Мукачевому (Мункач╕) – на територ╕╖ Угорщини.
У стратег╕чних планах радянських в╕йськ на 19.09 було призначено зайняття Львова. Однак, нав╕ть неорган╕зований оп╕р польських в╕йськових ╕ прикордонних частин спов╕льнив просування б╕льшовицького в╕йська у льв╕вському напрямку – в район╕ Скали-Под╕льсько╖, Чорткова ╕ Теребовл╕ справа доходила нав╕ть до артилер╕йських перестр╕лок. В╕дразу вступати до Львова, взявши м╕сто з ходу, для радянц╕в було неможливо, оск╕льки польськ╕ частини, розквартирован╕ у м╕ст╕ ╕ його околицях (25 батальйон╕в п╕хоти, 3 кавалер╕йськ╕ ескадрони, 78 польових гармат ╕ 16 зен╕тних) оборонялося в╕д наступаючих ╕з заходу н╕мецьких в╕йськ (1-╖ г╕рсько╖ див╕з╖ п╕д командуванням Л. Кюблера, що була складовою частиною 14-╖ арм╕╖ В╕льгельма Л╕ста). Однак ефективну оборону м╕ста сутт╓во послаблювала наявн╕сть у ньому близько 100 тис. б╕женц╕в ╕з р╕зних ре╜╕он╕в Польщ╕.
Вранц╕ 19.09. танки Червоно╖ арм╕╖ лише п╕д╕йшли до сх╕дних околиць Львова. Того ж дня у Винниках було орган╕зовано штаб радянсько╖ групи в╕йськ, який очолив командарм 6-╖ арм╕╖ Ф. Гол╕ков ╕ налагоджено прямий телефонний зв’язок ╕з Москвою. 20.09 до Винник прибули ч╕льн╕ представники б╕льшовицько╖ влади – перший секретар Центрального Ком╕тету Комун╕стично╖ Парт╕╖ (б╕льшовик╕в) Укра╖ни (ЦК КП(б)У) Микита Хрущов, народний ком╕сар внутр╕шн╕х справ УРСР ╤ван С╓ров ╕ начальник Головного пол╕туправл╕ння Червоно╖ арм╕╖ Лев Мехл╕с. Останн╕й мав завдання вир╕шувати справи пов’язан╕ ╕з в╕йськовополоненими. Таким чином, Льв╕в остаточно було оточено радянсько-н╕мецькими в╕йськами.
П╕сля переговор╕в м╕ж командуванням н╕мецьких ╕ радянських в╕йськ у середу 20.09. було прийнято сп╕льне р╕шення про те, що наступного дня (21.09.) розпочнеться в╕дх╕д н╕мецьких частин за р. Сян, вздовж яко╖ було визначено л╕н╕ю державного кордону м╕ж СРСР ╕ Н╕меччиною ╕ зняття н╕мецько╖ блокади Львова.. Того ж дня генерал Генерального штабу СРСР О. Василевський передав наказ народного ком╕сара оборони К. Ворошилова зайняти Льв╕в. Про п╕дготовку до штурму ╕з вимогою здач╕ м╕ста через парламентер╕в було пов╕домлено ╕ командування оборони Львова. На переговорах ╕з в╕йськовим комендантом м╕ста генералом В. Лян╜ером зранку 22.09. (п╕сля чергово╖ погрози радянського штурму) було досягнено домовленост╕ про те, що м╕сто займе саме радянська арм╕я ╕ що ус╕м польським в╕йськовим буде гарантовано свободу ╕ в╕льний вих╕д за меж╕ м╕ста (╕з подальшим наданням можливост╕ в╕дступити до Румун╕╖ або Угорщини).
Безпосередньо перед вступом в╕йськ Червоно╖ Арм╕╖ до окуповано╖ н╕мцями частини Польщ╕, за приблизними оц╕нками, з╕ Львова 21–22.09.добров╕льно ви╖хало близько 20 тисяч укра╖нц╕в ╕ поляк╕в, переважно заможних родин ╕ член╕в польських ╕ укра╖нських нац╕онал╕стичних формувань, як╕ намагалися уникнути репрес╕й з боку радянських властей. Парк перед Льв╕вським ун╕верситетом став м╕сцем, де у переддень вступу в м╕сто радянських в╕йськ польськ╕ в╕йськовослужбовц╕ масово кидали свою зброю та амун╕ц╕ю, для того, щоб безперешкодно покинути меж╕ Львова.
22.09. в╕йська Червона арм╕╖ (6-та арм╕я) вступали до Львова. Основн╕ колони в╕йська рухалися вул. Личак╕вською. Додаткова, – переважно танки ╕ артилер╕я, вступала до Львова з боку Галицького перехрестя (з сучасно╖ Ки╖всько╖ траси). В╕д каплиц╕ по вул. Личак╕вськ╕й ╕ до центру м╕ста одностайно льв╕вськ╕ ╓вре╖, ╕ заможн╕, ╕ б╕дн╕ кв╕тами в╕тали вступаюч╕ радянськ╕ в╕йська. Саме для ╓вре╖в вступ Червоно╖ арм╕╖ до м╕ста ╕ Сх╕дно╖ Галичини загалом, сприймався як порятунок в╕д агресивно╖ антисем╕тсько╖ пол╕тики н╕мецько╖ влади, про яку ╖м було добре в╕домо ще ╕з дово╓нного пер╕оду. Тод╕ ж нашвидкоруч виготовлялися червон╕ прапори для встановлення на фасадах будинк╕в – в╕д польського прапора в╕дривали б╕лу смугу. Певна частина укра╖нсько╖ громади м╕ста, зваблена комун╕стичними гаслами та ╕деолог╕╓ю, також в╕тала кв╕тами вступаючу до Львова Червону арм╕ю.
З оперативних зведень Генштабу Червоно╖ Арм╕╖, що друкувалися у прес╕ з 17 до 25.09., лише одне м╕стило пов╕домлення про те, як м╕сцеве населення у Львов╕ захоплено зустр╕ло червоноарм╕йц╕в. У подальших пов╕домленнях под╕бно╖ ╕нформац╕╖ не було. ╥╖ зам╕нили репортаж╕ про зайнят╕ м╕ста, переможн╕ марш╕ (30 – 40 км на день), захоплення у полон польських в╕йськовослужбовц╕в. Загалом же про св╕дчення ентуз╕азму зустр╕ч╕ Червоно╖ арм╕╖ м╕сцевим населеннням Львова ╕ Зах╕дно╖ Укра╖ни збереглося б╕льше плакат╕в ан╕ж фотограф╕й.
Ус╕х польських солдати ╕ оф╕цер╕в, затриманих у межах м╕ста, негайно роззброювали, ╕ згодом переважну б╕льш╕сть ╖х було заарештовано. Зг╕дно ╕з розпорядженням Л. Мехл╕са польськ╕ в╕йськовослужбовц╕ укра╖нського або б╕лоруського походження в╕дпускалися в першу чергу. Всупереч попередн╕м радянсько-польським домовленостям польських оф╕цер╕в ус╕х р╕вн╕в було оголошено в╕йськовополоненими ╕ депортовано. Частину депортованих оф╕цер╕в було розстр╕ляно поблизу Катин╕ ╕ Харкова в 1940. Окр╕м в╕йськових, службовц╕в пол╕ц╕╖ ╕ жандармер╕╖, у Львов╕ було заарештовано ус╕х чиновник╕в м╕сько╖ ради разом ╕з президентом м╕ста Стан╕славом Островським (1892 – 1982). Останнього запросили н╕би-то на зустр╕ч ╕з С. Тимошенком ╕ заарештували, а п╕сля двох рок╕в перебування у сл╕дчих ╕золяторах Львова ╕ Москви, засудили до 8-ми рок╕в ув’язнення в таборах ГУЛАГу.
Зг╕дно св╕дчень очевидц╕в, вступаюч╕ до Львова червоноарм╕йц╕ вражали сво╖м неохайним виглядом (у брудних довгополих шинелях ╕ засалених г╕мнастерках) ╕ безкультур’ям – т╕, хто не знав укра╖нсько╖ або польсько╖ мови в╕дразу огризалися, вимагаючи говорити на “понятном языке”. У центр╕ м╕ста прибул╕ червоноарм╕йц╕ мали право розмовляти ╕з льв╕в’янами лише в присутност╕ ком╕сар╕в ╕ парт╕йних прац╕вник╕в, а поза його межами у в╕льний час займалися мародерством ╕ грабежами. Типовим для червоноарм╕йц╕в, розквартированих за межами центру Львова стало “полювання” за золотими або ср╕бними годинниками на ланцюжках. ╥х в╕дбирали у власник╕в не лише на вулицях, але ╕ в житлах. Оск╕льки под╕бн╕ д╕╖ набули масового характеру, радянський в╕йськовий комендант Львова Г. ╤ванов (Кот╓лков) оголосив про запровадження в╕йськового стану в м╕ст╕, який тривав до 15.11.1939. Через в╕йськово-пол╕тичну напругу, за участю червоноарм╕йц╕в у Львов╕ траплялися ще б╕льш прикр╕ ╕нцеденти. Зокрема, Микита Хрущов, не називаючи пр╕звища потерп╕лого, у сво╖х мемуарах згаду╓ про випадок по вул. Кадетськ╕й (тепер вул. Гвард╕йськ╕й), який стався увечер╕ 23.09.1939. Тод╕ на балкон одного ╕з житлових будик╕в вийшов покурити в╕йськовий журнал╕ст Н. ╤. Жовтневий (Н. Жукович). Арм╕йський патруль, що проходив вулицею, здалеку прийняв його за польського снайпера ╕, зчинивши без попередження стр╕лянину, в╕дразу вбив наповал. Через два дн╕ Н. Жовтневого було поховано на 1-му пол╕ Личак╕вського цвинтаря ╕з написом на могильн╕й плит╕ “Загинув у боротьб╕ за визволення народ╕в Зах╕дно╖ Укра╖ни в╕д ярма польських пан╕в”. Також у к╕нц╕ вересня 1939 в межах Львова в сутичках ╕з польськими п╕дп╕льними бо
Читаю лише конструктив. Хамство ╕ матюки на╖вного гомосексуального психопата vote , буйнобожев╕льного ол╕гофрен╕чного иванка та ╕ншого обд╕леного кацапомоскалья ╕гнору╓ться:)
|
